Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2015 року Справа № 904/7280/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Карабаня В.Я.,

суддів Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_2на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2014 р. (суддя Новікова Р.Г.) та на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 р. (судді: Орєшкіна Е.В., Прудніков В.В., Широбокова Л.П. )у справі№904/7280/14 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомДепартаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_2простягнення 14 427 грн. 47 коп.за участю представників: від позивача не з'явилисьвід відповідача не з'явились

В С Т А Н О В И В :

Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради (далі - Департамент) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) про стягнення 14 427 грн. 47 коп.

Позов вмотивований порушенням відповідачем зобов'язань з своєчасного повернення орендованого майна і, як наслідок, нарахуванням заборгованості з орендної плати, пені та неустойки за користування приміщенням за час прострочення.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2014 р. у справі №904/7280/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 р., позов задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 2 788 грн. 32 коп. боргу з орендної плати, 104 грн. 84 коп. пені, 11 153 грн. 26 коп. неустойки та 1 778 грн. 75 коп. судового збору. В частині стягнення суми боргу в розмірі 76 грн. 22 коп. та неустойки в розмірі 304 грн. 83 коп. припинено провадження у справі.

Підставою для прийняття вказаних судових рішень стало визнання господарськими судами попередніх інстанцій доведеним факту порушення відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем, а також те, що частина позовних вимог, заявлених у справі №904/7280/14, вже була предметом судового розгляду у справі №904/3439/14, тому провадження у справі в цій частині позовних вимог було припинено (п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, ФОП ОСОБА_2 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 р., рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2014 р. у справі №904/7280/14 та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Вказана касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Крім того, на думку скаржника, його обов'язок із сплати орендної плати припинено з дня набрання законної сили рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2012 р. у справі №3/5005/9501/2012, яким розірвано договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади НОМЕР_1 від 15.07.2008 р.

При цьому, скаржник стверджує, що не використовував орендоване майно в господарській діяльності протягом спірного періоду та повернув його орендодавцю лише 30.05.2014, оскільки не знав про судове рішення у справі №3/5005/9501/2012.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.04.2015 р. касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 20.04.2015 р.

В судове засідання 20.04.2015 р. представники сторін не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників позивача та відповідача.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 15.07.2008 р. Управлінням комунальної власності Дніпропетровської міської ради, правонаступником якого є Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста НОМЕР_1.

За умовами вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 87,7 кв. м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі дев'ятиповерхового будинку, вартість якого згідно з незалежною оцінкою становить 361 372 грн. 00 коп. без ПДВ, що перебуває на балансі КВ ЖРЕП Індустріального району, для використання під швейну майстерню з ремонту одягу.

Орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди з дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі об'єкта оренди, що закріплено в п. 2.2 договору НОМЕР_1 від 15.07.2008 р.

Відповідно до п. 3.2 договору розмір орендної плати відповідно до розрахунку орендної плати, що є невід'ємною частиною цього договору, становить 1 689 грн. 82 коп. без ПДВ (базова за червень місяць 2008 рік). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством та в повному обсязі спрямовується орендарем на рахунок балансоутримувача. Орендна плата за перший місяць оренди коригується на індекс інфляції, починаючи з липня місяця 2008 року.

Порядок сплати та розподілу сум орендної плати визначено в п. 3.3, 3.4, 3.5 договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, в яких закріплено, що орендар сплачує орендну плату, яку спрямовує:

- 50% від загальної суми орендної плати до загального фонду міського бюджету м. Дніпропетровська на розрахункові рахунки, які відкритті управліннями Державного казначейства за місцем реєстрації орендаря як платника податків та зборів, в районних податкових інспекціях м. Дніпропетровська, відповідно з кодом бюджетної класифікації 22080401 у розмірі 844 грн. 91 коп.;

- 50% від загальної суми орендної плати у розмірі 844 грн. 91 коп. на рахунок балансоутримувача об'єкта оренди.

При цьому, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць. Орендна плата сплачується орендарем за весь час фактичного використання об'єкта оренди до дати підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди включно. Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, і незалежно від наслідків його господарської діяльності.

Як закріплено в п. 9.2 договору НОМЕР_1 від 15.07.2008 р. за несвоєчасну сплату суми орендної плати орендар зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від несплаченої суми орендної плати за кожен день прострочення платежу у співвідношенні, визначеному у п. 3.3 договору.

Сторони також погодили та виклали в п. 10.1 договору оренди, що даний договір діє з 15.07.2008 р. до 01.07.2011 р. включно.

На виконання умов вказаного договору позивачем передано відповідачу об'єкт оренди, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі, який міститься в матеріалах справи.

В подальшому, сторони уклали додаткову угоду №1 від 10.09.2009 р. до договору оренди, якою доповнили договір НОМЕР_1 від 15.07.2008 р. п. 3.2.1, зазначивши, що орендна плата, визначена п. 3.2. та п. 3.4. цього договору, в період до 31.12.2009 р. включно сплачується орендарем в обсязі 45% встановленого розміру.

Вказаний термін за згодою орендодавця та орендаря було продовжено до 01.01.2011 р., про що укладено додаткову угоду №2 від 01.04.2010 р. до договору оренди НОМЕР_1 від 15.07.2008 р.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

Як вірно визначено господарськими судами попередніх інстанцій, на підставі укладеного договору НОМЕР_1 від 15.07.2008 р. між позивачем та відповідачем виникли зобов'язальні правовідносини з оренди майна, що перебуває в комунальній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України).

Оскільки орендоване майно є комунальним, на спірні правовідносини також поширюється приписи Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Підставою виникнення спірних правовідносин, що є предметом розгляду у справі №904/7280/14, стала відмова відповідача сплатити на користь позивача орендну плату за період фактичного користування орендованим майном після припинення дії договору оренди НОМЕР_1 від 15.07.2008 р. внаслідок його розірвання в судовому порядку.

Так, в процесі розгляду даної судової справи, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2012 р. у справі №3/5005/9501/2012 договір оренди НОМЕР_1 від 15.07.2008 р. розірвано, ФОП ОСОБА_2 зобов'язано повернути об'єкт оренди Дніпропетровській міській раді в особі Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району.

Вказане рішення було виконане боржником в повному обсязі лише 30.05.2014 р., що підтверджується постановою Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про закінчення виконавчого провадження №38124254, а також підписаним сторонами актом б/н від 30.05.2014 р., в якому зазначено, що орендар фактично звільнив приміщення.

Частиною 3 статті 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

При цьому, ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

З огляду на зміст вищевикладених правових норм, враховуючи положення п. 3.5 договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста НОМЕР_1 від 15.07.2008 р., місцевим та апеляційним господарськими судами зроблено правильний висновок, що відповідач повернув позивачу орендоване майно лише 30.05.2014 р., у зв'язку з чим орендар зобов'язаний сплатити орендну плату за весь час фактичного використання об'єкта оренди до дати підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди включно.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вказаний висновок господарських судів попередніх інстанцій правомірним та обґрунтованим.

Крім того, господарським судом касаційної інстанції відхиляються твердження заявника касаційної скарги стосовно того, що відповідач не використовував орендоване майно в господарській діяльності протягом спірного періоду через його непридатний стан, оскільки вказане не звільняє відповідача від обов'язку сплачувати орендну плату до дати підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди включно, як це погоджено сторонами в п. 3.5 договору оренди.

Разом з цим, ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 вказаного кодексу, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Вказане зазначено в ч. 3 ст. 549 даного кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, з огляду на встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань з сплати орендної плати, місцевим та апеляційним господарськими судами правильно застосовано наведені норми господарського та цивільного законодавства та обґрунтовано задоволено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми пені.

В той же час, ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

При цьому, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, визначена законодавцем як самостійна майнова відповідальністю у сфері орендних правовідносин.

Отже, враховуючи порушення орендарем своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення орендованого майна, місцевим та апеляційним господарськими судами вірно вирішено питання про стягнення з відповідача неустойки, передбаченої ст. 785 Цивільного кодексу України.

Одночасно, судова колегія Вищого господарського суду України визнає правомірним припинення провадження у даній судовій справі в частині стягнення суми боргу в розмірі 76 грн. 22 коп. та неустойки в розмірі 304 грн. 83 коп., як це передбачено п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки рішенням господарського суду у справі №904/3439/14 вже вирішено спір щодо даних позовних вимог.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів Вищого господарського суду України як необґрунтовані та такі, що були вже предметом розгляду апеляційного господарського суду.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, враховуючи, що місцевим та апеляційним господарськими судами було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для вирішення спору по суті та таким обставинам була надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає, що підстави зміни або скасування прийнятих судами попередніх інстанцій судових рішень відсутні.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2014 р. у справі №904/7280/14 залишити без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Судді А.С. Ємельянов

Л.В. Ковтонюк